Легка атлетика

Легка атлетика культивується у всіх країнах світу, і її історія сягає своїм корінням у глибину віків. Якщо взяти до уваги твердження істориків про те, що перші ігри стародавніх греків в Олімпії відбулися в 776 р. до н. е.., то «королеві спорту» приблизно 2775 років. Але фактично вона старше. Ще за багато століть до нашої ери деякі народи Південної Америки, Африки та Азії проводили спеціальні змагання зі стрибків і бігу. Однак справжній розквіт легкої атлетики як виду спорту настав у Стародавній Греції. Ще задовго до загальногрецьких олімпійських ігор спортивні змагання проводилися і в Олімпії, і в інших районах Греції. Легкоатлетичні види складали основу програм цих змагань.
Понад півстоліття учасники стародавніх олімпійських ігор змагалися тільки в одному вигляді стадіодромі: бігу на стадій – дистанцію, рівну довжині олімпійського стадіону (192,27 м). На 14 олімпіаді в 724 році до н. е.. з’явився ще один вид бігу – діаулос, протяжність якого дорівнює двом стадіям. Програма наступних ігор поповнилася доліходромом. Це був біг на витривалість, його дистанція, поступово збільшуючись, виросла від 8 до 24 стадій. Вже в ту пору учасники ігор спеціалізувалися в окремих видах програми змагань. Наприклад, бігуни на довгі дистанції, як правило, дуже рідко стартували в бігу на короткі дистанції, зате дуже часто один і той же атлет виступав на двох коротких дистанціях і нерідко опинявся найсильнішим на обох відразу.
На олімпійських святах проводилися також змагання бігунів, які виступали в повному бойовому спорядженні. Атлет, який перемагав у цьому виді змагань, отримував почесне звання «тріаст», тобто триразовий переможець. Двічі такої честі удостоювався Леонідас з острова Родос.
З 18 олімпіади в 708 році до н. е.. атлети почали змагатися в пентатлоне, що складається з стадіодромі, стрибка в довжину, метання диска і списа і боротьби. Для бігу використовувалася на старті спеціальна плита (балбіс) для упору ніг. Бігуни стартували по сигналу, за фальстарт слід було покарання. Кілька своєрідно проводилися стрибки в довжину. Учасники олімпійських ігор здійснювали розбіг, як і в наш час, але стрибали, тримаючи в руках гантелі в 1,5-4,5 кг. Тоді вважалося, що це допомагає посилити махові рухи рук і подолати в польоті більшу відстань.
Аристократичними видами спорту вважалися метання списа і диска. Важили античні диски від 3 до 7 кг. Як відомо, зараз використовуються диски тільки по 2 кг. За повідомленням римського поета Публея Папія Стація, дискобол Фалі метнув диск (тоді їх робили з каменю, бронзи, заліза і олова) на 38,31 м, а п’ятиборець Флегій перекинув диск через річку Алфей, ширина якої коливається від 50 до 60 м.
Саме в Стародавній Греції тренування і змагання в бігу, стрибках і метаннях назвали легкою атлетикою. Археологічні знахідки – вази, медальйони, монети, скульптури допомагають уявити сьогодні, як у древніх греків, а пізніше римлян проходили змагання, які тепер називаються легкоатлетичними. Всі фізичні вправи стародавні греки називали атлетикою і ділили її на «легку» і «важку». До «легкої» – вони відносили біг, стрибки, метання, стрільбу з лука, плавання і деякі інші вправи, що розвивають спритність, швидкість, витривалість.
Боротьба, кулачний бій і взагалі усі вправи, що розвивали силу, греки відносили до важкої атлетики. Ясно, що назва «легка атлетика» сьогодні досить умовна, адже важко назвати, наприклад, біг на дистанції наддовгі, марафон або метання молота легкими фізичними вправами.
Найдавнішим змаганням атлетів, безсумнівно, є біг. Першим олімпійським чемпіоном Стародавній Греції в бігу на один стадій став елідським кухар Коройб, ім’я якого було вперше зафіксовано на мармуровій дошці. Ця подія відбулася в 776 році до н. е.., який є початком календарізаціі олімпійських ігор. У 394 році н. е.. імператор Феодосій I скасував олімпіади. Лише через століття вони відродилися.
У 1896 році з ініціативи П’єра де Кубертена – дослідника історії спорту – була відновлена ​​традиція олімпійських ігор, що стало потужним поштовхом для розвитку сучасної легкої атлетики. Перші відновлені олімпійські ігри відбулися в 1896 році, в яких взяли участь 245 спортсменів з 14 країн світу. З тих пір число спортсменів і країн, представлених на іграх, росло, і в 2000 році в Австралії на олімпіаді в Сіднеї брало участь вже 10 000 спортсменів з 199 країн.
Початок періоду розвитку сучасної легкої атлетики поклали змагання з бігу на дистанцію близько 2 км, проведені в Англії ще в 1837 році. Учасниками цього змагання були учні коледжу м. Регбі. Незабаром і в коледжах Ітона, Оксфорда, Кембриджу, Лондона також організуються спортивні змагання. Пізніше в програму змагань включається біг на короткі дистанції, біг з перешкодами і метання ваги. З 1851 р. в програму включені стрибки в довжину і висоту з розбігу, а з 1864 р. – метання молота і штовхання ядра.
Новий етап почався з проведення щорічних змагань між університетами Оксфорда і Кембриджу. У 1865 році був заснований Лондонський атлетичний клуб, що проводив перші першості країни з легкої атлетики. У 1880 р. була заснована аматорська легкоатлетична асоціація, що одержала права вищого органа з легкої атлетики в межах Британської імперії, а також у її колоніях.
У США перший легкоатлетичний клуб з’явився в 1868 році в Нью-Йорку. Центрами розвитку легкої атлетики в Америці в ті роки стають університети. У 80-ті-90-ті рр.. минулого століття легка атлетика як самостійний вид спорту починає культивуватися майже у всіх країнах Європи.
Відродження в 1896 р. олімпійських ігор сучасності дуже вплинуло на розвиток легкої атлетики. У програму ігор першої олімпіади в Афінах були включені вже 12 видів легкоатлетичних змагань.
Розіграш олімпійських нагород в Афінах у 1896 р. став першим офіційним міжнародним змаганням з легкої атлетики. З тих пір вона міцно зайняла провідне місце в програмі всіх олімпійських ігор. І саме легкоатлет став першим олімпійським чемпіоном. Це був американець Джеймс Коннолі 5 квітня 1896 завоював перемогу в потрійному стрибку з результатом 13 м 71 см. Однак не Коннолі став справжнім героєм першої олімпіади сучасності. Кількома днями пізніше в боротьбу вступили марафонці. Вони бігли 40 км по тій же самій кам’янистій дорозі, по якій 2500 років тому пробіг із селища Марафон до Афін еллінський воїн-гонець із звісткою про перемогу греків над персами. За переказами гонець прибіг у місто, не зупиняючись в дорозі, і з вигуком «Ми перемогли!» Впав замертво. На честь подвигу цього солдата в програму олімпійських ігор і був включений пробіг від Марафону до Афін. Згодом марафонський біг став однією з обов’язкових видів легкої атлетики.
Для Греції – господині першої олімпіади – перемога в цьому виді програми була питанням національної гордості і честі. Тисячі вболівальників розчарування зітхнули, коли з середини дистанції прийшло повідомлення, що в числі лідерів немає грецьких бігунів. Але потім ситуація на дистанції змінилася. Колишні лідери, не витримавши спеки, зійшли, і першим на стадіон вбіг грек Спірос Луїс, скромний листоноша з селища Марузі. Луїс став національним героєм своєї країни.
Заслуговує на увагу такий епізод олімпійських змагань. На старт дистанції 100 м більшість бігунів вийшли в коротких білих штанях і чоботях з короткими халявами. І тільки один спортсмен – американець Томас Берк – був у трусах і у взутті легше, що нагадувала сучасні шиповки. Якщо його суперники приймали старт стоячи, то Берк опустився на одне коліно і уперся в землю руками. Глядачі навіть посміювалися над цим оригіналом. Але саме Берк фінішував першим. З тих пір низький старт став загальноприйнятим у змаганнях спринтерів.
Техніка бігу в ті часи мало чим нагадувала відточені руху сучасних бігунів. Спортсмени бігли скуто і напружено. З часом стало ясно, що швидкість несумісна з напруженими м’язами, що, чим вільніше біг, тим вище швидкість. Вже на другій олімпіаді в Парижі (1900 р.) американець Френсіс Джервіс набагато поліпшив рекорд, подолавши 100 м за 10,8 с.
Досягнення найсильніших атлетів в ту пору росли досить швидко. Так, Еллері Кларк із США стрибнув в Афінах у довжину всього на 6 м 35 см, а його співвітчизник Алвін Кренцлейн став кращим на другій олімпіаді в Парижі з результатом 7 м 18 см. Той же Кларк в Афінах подолав у стрибках у висоту 1 м 81 см, а американець Ірвінг Бекстер в Парижі підкорив планку на позначці 1 м 90 см.
Втім, тоді не лише стрімко росли досягнення, але і безперервно розширювалася програма змагань з легкої атлетики. Якщо на першій олімпіаді атлети змагалися в основному в класичних видах, то пізніше все більше інших дисциплін завойовували собі право на життя. Так, у 1900 р. олімпійці вперше вийшли в сектор з метання молота і вперше змагалися у бігу на дистанції 200 м. У 1912 році були розіграні нагороди в бігу на 5000 м і 10 000 м, в естафетах 4100 м і 4400 м, а також в десятиборстві. На восьми олімпіадах сучасності боротьбу вели тільки чоловіки. Але в 1928 р. в Амстердамі на легкоатлетичні арени вперше вийшли жінки. Їх олімпійський дебют перевершив усі очікування. У всіх п’яти видах програми жінки встановили світові рекорди.
Офіційною датою народження легкої атлетики в Росії прийнято вважати 1888 рік. У те літо група молодих людей, відпочиваючих в дачному містечку Тярльово під Петербургом, створила гурток любителів бігу, і 6 серпня того ж року вони провели перше змагання з бігу. У наступному році гурток прийняв найменування «Суспільство любителів бігу», а в 1893 р. – «Петербурзький гурток любителів бігу». Заняття бігом гуртківці починали ранньою весною на Петровському острові, а з настанням літа – в Тярльово. Програма змагань доповнюється в 1893 р. стрибками в довжину з розбігу, з 1895 р. – штовханням ядра, стрибками у висоту, бар’єрним бігом і бігом з перешкодами (стипль-чез). Трохи пізніше з’являються змагання по кросу і стрибкам з жердиною, метанню диска і метанню списа.
В програму великого спортивного свята, організованого кружком в 1895 р., крім велосипедних гонок, увійшли біг на різні дистанції, стрибки в довжину з розбігу, біг з бар’єрами, метання м’яча і чавунного ядра. Кружок став центром розвитку легкої атлетики в Росії. Тут були розроблені перші правила змагань, які отримали загальне визнання. У 1908 р. гурток будує першу в Росії гаревій доріжці, на якій виступали найвідоміші легкоатлети різних країн – Е. Брендедж, Х. Колехмайнен, Ю. Саарісто, А. Стенроос. Там же в 1908 р. гурток проводить перший чемпіонат Росії, в якому виступило 50 спортсменів.
У 1912 р. 47 легкоатлетів Росії вперше взяли участь в Олімпійських іграх в Стокгольмі. На жаль, це перший виступ був невдалим, легкоатлети нашої команди не зайняли жодного призового місця. Після цього Російський Олімпійський Комітет ухвалив рішення про щорічне проведення Всеросійських олімпіад, які повинні були сприяти розвитку спортивного руху в країні і кращій підготовці російських спортсменів до міжнародних змагань і, перш за все, до олімпійських.
У 1913 р. в Києві відбулася перша Всеросійська олімпіада, на якій вперше розігрувалися марафонський біг і жіноча першість по легкій атлетиці. Друга Всеросійська олімпіада відбулася в 1914 р. в Ризі. Героєм цієї олімпіади став молодий бігун з Москви Василь Архипов. На покритій піском доріжці Ризького іподрому він показав видатний для того часу результат в бігу на 100 м – 10,8 с. Треба сказати, що з таким же результатом в 1912 р. американський спринтер Р. Крейг завоював звання чемпіона V Олімпійських ігор.
Перша світова війна, потім революція на довгі роки відсунули спортивні змагання. З перших років утворення Радянської держави легка атлетика стала розвиватися як масовий вид спорту. Велику роль у цьому відіграло запровадження у 1918 р. Всевобуча (загального військового навчання). За його ініціативою в ряді міст відбулися великі змагання, в програмі яких головне місце відводилося легкій атлетиці.
У 1922 р. в Москві вперше було проведено першість країни, в якому брало участь 200 спортсменів з 16 міст і районів країни. Перші міжнародні змагання радянських легкоатлетів відбулися в 1923 р., де вони зустрілися зі спортсменами Робочого спортивного союзу Фінляндії.
У 20-і рр.. високих для свого часу спортивних результатів домоглися брати Б. і В. Громови, брати Дьячкова, А. Решетніков, В. Калина, М. Підгаєцький, І. Сергєєв. У 1927 р. був проведений Всеросійський свято фізичної культури в Москві, а в 1928 р. – Всесоюзна спартакіада. У цих змаганнях високих результатів домоглися: І. За? Та? Нін, А. Ківікяс, А. Максунов, Т. Корнієнко, В. Парфіановіч, Д. Марков, А. Дьомін, М. Шаманова, Є. Єгорова.
У 30-і рр.. наші легкоатлети зуміли значно підвищити свою майстерність, а в деяких видах вийти на рівень європейських та світових досягнень. Н. Думбадзе в метанні диска встановив рекорд світу (1939 р.), Н. Озолин в стрибку з жердиною тричі перевищував рекорд Європи (1937-1939 рр..), Н. Ковтун першим подолав 2 м в стрибках у висоту (1937 р.) . Результати міжнародного класу показали К. Лаптєва в метанні списа, Т. Севрюкова у штовханні ядра, Н. Головкін в бігу на 100 м, І. Степанченок і Г. Бистрова в бар’єрному бігу, А. Гідрат в стрибках у висоту, А. Арбузніков в потрійному стрибку, Л. Митропольський у штовханні ядра, Г. Пужний в бігу на 100 м.
У 1934-1935 рр.. в різних містах почали створюватися дитячі спортивні школи. У 1936 р. з ініціативи заслуженого майстра спорту СРСР В.І. Алексєєва в Ленінграді була створена нині широко відома спеціалізована школа з легкої атлетики. Першими удостоїлися звання «Заслужений майстер спорту» видатні радянські легкоатлети: М. Шаманова, А. Дьомін, А. Максунов. Друга світова війна позбавила світ спортивних змагань рівня чемпіонатів Європи, світу, Олімпійських ігор.
Вперше радянські легкоатлети взяли участь у першості Європи у 1946 р. в Норвегії, а в 1948 р. всесоюзна секція легкої атлетики вступила в члени Міжнародної федерації легкої атлетики. Два роки опісля легкоатлети СРСР на першості Європи в Брюсселі завоювали найбільшу кількість очок за призові місця.
В СРСР щорічно з 1958 р. проводяться міжнародні змагання пам’яті братів Знам’янський, а з 1963 р. – міжнародні змагання на призи газети «Правда».
У літописі вітчизняної легкої атлетики особливої ​​уваги заслуговують досягнення спортсменів СРСР на Олімпійських іграх (1952-1980 рр..): В Гельсінкі (1952 р.), Мельбурні (1956 р.), Римі (1960 р.), Токіо (1964 р.) , Мехіко (1968 р.), Мюнхені (1972 р.), Монреалі (1976 р.) і Москві (1980 р.). Коротку характеристику виступів наших спортсменів на цих змаганнях можна представити таким чином: 1952 р. – Олімпійський дебют; 1956 р. – сюрприз Інеси Яунземе; 1960 р. – Римська сенсація; 1964 р. – три медалі сестер Прес; 1968 р. – важкі старти Мехіко; 1972 р. – до ювілею країни; 1976 р. – Тетянин дні; 1980 р. – на рідній землі.
У 1952 р., вперше після революції 1917 р., збірна СРСР взяла участь в олімпійських іграх. Дебют виявився вдалим: 2 золоті, 10 срібних та 7 бронзових медалей.
Після закінчення змагань в метанні диска у жінок на п’єдестал пошани піднялися 3 радянські спортсменки – перша наша олімпійська чемпіонка Ніна Пономарьова, срібний призер Єлизавета Багрянцева і володарка бронзової медалі Ніна Думбадзе. Так тріумфально почалася для спортсменів СРСР їх перша Олімпіада.
Другу золоту медаль на Іграх у Хельсінкі завоювала Галина Зибіна в штовханні ядра з новим світовим рекордом – 15 м 28 см. Також серед призерів Олімпіади такі спортсмени як М. Голубнича (бар’єрний біг), А. Чудина (стрибок у довжину, спис), Л . Щербаков (потрійний стрибок), Ю. Літу (400 м з / б), В. Казанцев (3000 м з / п). У неофіційному командному заліку команда СРСР набрала 121 очко і посіла за цим показником 2 місце після команди США (190 очок).
У 1956 р. в Мельбурні наші легкоатлети виступили набагато впевненіше, ніж у Гельсінкі. Вони завоювали 5 золотих, 7 срібних і 10 бронзових медалей і набрали 144 очки, але знову поступилися легкоатлетам США (210 очок).
Найпопулярнішим спортсменом цієї Олімпіади став радянський стаєр Володимир Куц, який переміг на дистанціях 5000 і 10 000 м. Знову, як і в Гельсінкі, після закінчення одного з видів програми на п’єдестал пошани піднялися тільки спортсмени СРСР. У ходьбі на 20 км не виявилося рівних нашим бігунів Леоніду Спірін, Антанас Мікенас і Бруно юнку. І в штовханні ядра Галину Зибін, що стала тепер срібним призером, змінила інша учениця В.І. Алексєєва – Тамара Тишкевич.
Але найбільшою несподіванкою Олімпіади стала перемога нікому до того часу не відомої копьеметательніци Інеси Яунземе з Риги. Інеса виступала на Олімпіаді в ранзі першорозрядниці. Однак це не завадило їй в ході змагання тричі поліпшити олімпійський рекорд, значно випередити суперниць і стати чемпіонкою.

Напишіть відгук