Велоспорт

1869 рік є роком початку історії розвитку світового велосипедного спорту. Віхою цього стало проведення першої офіційної міжнародної велогонки РУАН-ПАРИЖ на 128 км.
1887 рік є роком, з якого починається рахування історії українського велосипедного спорту. У цьому разі його початком стали перші міжміські змагання велосипедистів України та міст Москви, Петербурга, Тули на збудованому в Одесі велотреку.
У 2002 році українському велоспорту 115 років. За цей час він пройшов складний шлях, спочатку його розвиток проходив в умовах напівпрофесійного спорту царської Росії, на кошти меценатів.
Після першої світової війни та жовтневої революції, коли Україна стала республікою СРСР, він пройшов шлях аматорського спорту у соціалістичній державі і з 1991 року продовжується розвиток у суверенній Україні.
Перша світова війна, жовтнева революція та Велика Вітчизняна війна змушували припиняти заняття спортом, що вимагало часу на його розбудову.
Таке становище, коли на спортивну діяльність впливали різні фактори, від політичних, економічних та спортивних досягнень змушує розглядати його історію по періодам.
І період 1887-1913 рр. /26 років/ –“ з перших офіційних змагань в Одесі до І Російської олімпіади у м. Києві.
ІІ період 1922-1955 рр. /33 роки/ –“ від першої Олімпіади України до І Спартакіади народів СРСР та України.
ІІІ період 1956-1991 /35 років/ –“ від І Спартакіади народів СРСР та виступу велосипедистів України у складі збірної СРСР на ХV Олімпійських Іграх до 10 Спартакіади народів СРСР.
VI період з 1992 року по цей час /10 років/ –“ період розвитку велоспорту в Незалежній Українській державі та виступу збірних національних команд на чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських Іграх.

Характеристика періодів історії розвитку українського велоспорту:
І період 1887-1913 рр. –“ з перших років розвитку велосипедного спорту у Києві, Харкові, Умані, Вінниці, Юзівці, Одесі створювались клуби велосипедистів, повсюдно будувались велотреки. Проводилось багато змагань, на яких з’™являються талановиті велосипедисти –“ в м. Києві –“ П.Акматов, П. Патуржинський; в Одесі –“ А. Цорн та С. Уточкин, які багаторазово завойовують звання “њПервый ездок юга России”ќ, “њПервый ездок России”ќ, “њЧемпион России”ќ, а Сергій Уточкін стає рекордсменом світу на ? мілі.
Цей період завершується І-ю Російською Олімпіадою, у програмі якої була велогонка на 240 верст, де киянин А. Шірай показує 4-й час.
На 6-7 років загальмувала розвиток велоспорту І Світова та Громадянська війни.
ІІ період –“ 1922-1955 рр. Незважаючи на труднощі післяреволюційних часів у 1922 році проводиться Всеукраїнська Олімпіада, у програмі якої були гонки на треку.
У перші 10-15 років цього періоду були складності з велосипедним інвентарем. Велосипеди мали тільки окремі гонщики і на змаганнях члени команд стартували по черзі, крім того велосипеди були обладнані дерев’™яними ободами, не мали перемикачів передач та інше.
З 1932 року починає діяти спортивний комплекс ГПО (Готовий до Праці та Оборони), з 1936-го спортивна класифікація.
Велику роль у розбудові спорту мали міські та республіканські федерації (секції велоспорту).
Першим головою Федерації велосипедного спорту України став Л.Людмірський, який зробив багато для становлення велоспорту у ті роки. Виходить постанова Уряду про покращення роботи з фізичної культури та спорту. Все це стимулює спортивну роботу з молоддю.
З 1936 року починають регулярно проводитись чемпіонати СРСР, головним чином серед команд ДСТ.
З 1937 року значною віхою розвитку велоспорту стало проведення багатоденних гонок, які змушували ретельно готуватись до них. Стає до ладу Харківський велосипедний завод.
У цей період найбільш престижним стає завоювання звання чемпіона СРСР, що дає право на звання майстра спорту.
У довоєнні роки першим з українських велосипедистів стали чемпіонами СРСР одесити –“ В. Гейнеман у 1936 р. у груповій гонці на 150 км, а у 1937 р. Михайло Рибальченко у багатоденній гонці.
Вітчизняна Війна 1941-45 років зупинила заняття спортом на 2,5 роки і несла великих руйнувань.
Відразу після закінчення війни відновлюється спортивне життя і у 1947р. збірна України вже прийняла участь у чемпіонаті СРСР в гонках на шосе, а в 1948 р і 1949 р. стартували перші післявоєнні чемпіонати УРСР на шосе і треку.
Першого успіху на чемпіонаті СРСР 1949 року добився киянин А.Рижаков, ставши чемпіоном у гонці на час на 100 км.
У 1950 році киянин Юрій Гаммерштедт стає чемпіоном СРСР у командній гонці на 100 км. і вперше українська велосипедистка Олена Тернова виборола звання чемпіонки СРСР у командній гонці на 25 км.
У 1952 році чемпіоном СРСР з велокросу стає Костянтин Коцинський з Києва, у 1955 році Костянтин Коцинський та Борис Букреєв –“ чемпіони СРСР у командній гонці з кросу.
Майстерність українських трековиків була дещо нижча і першими призерами чемпіонату СРСР стають лише з 1951 року –“ ІІ місце Юрій Гаммерштедт у груповій гонці на 100 км; у 1952 році –“ІІІ місце Юрій Гаммерштедт у командній гонці на 4 км; у 1954 році –“ ІІІ місце Володимир Мітін у індивідуальній гонці на 4 км; у 1955 році –“ ІІ місце Юрій Красіков у гіті на 1 км з місця.
Спортивні досягнення велосипедистів України в цьому історичному періоді були достатньо вагомі на Всесоюзній та Міжнародній спортивній аренах.
ІІІ період 1956-1991 рр. Період виходу українських велосипедистів на рівень світових досягнень.
У 1956 році Микола Колумбет стає призером гонки Миру, займає на XVI Олімпійських Іграх 16 місце у гонці на 187 км, Анатолій Черепович –“ 15 місце, Володимир Мітін у складі команди СРСР показує 5-й час у ? фіналу на 4 км.
Велику роль у стимулюванні спортивної майстерності зіграли спартакіади Народів СРСР та України, вони були святом спортивних досягнень.
Кожний уряд республік, обласні адміністрації виділяли значні кошти на організацію підготовки своїх команд, щоб досягнути значних результатів.
rKgMkyxvx9wВелику роль в організації велоспорту зіграла федерація, яку очолювали в різні роки Микола Теппер, Анатолій Усенко та фахівці Держкомспорту –“ Ігор Троян, Василь Похиль. З метою підготовки олімпійського резерву діють молодіжні спеціалізовані групи у республіканських ДСТ, у ДЮСШОР, а з початку 80-х років починають підготовку спортсменів міжнародного класу в центрах олімпійської підготовки “њТітін”ќ (старший тренер Юрій Єлізаров, Київ) та “њТемп”ќ (старший тренер Віталій Резван, Харків) та інші.
Удосконалюються методи підготовки, розробляються методичні посібники та цільові програми підготовки велосипедистів до спартакіад. Підключається наукове забезпечення тренувальним процесом.
У 1956 році відкривається кафедра велосипедного спорту в Київському інституті фізкультури, яка забезпечує Україну фахівцями та тренерами. Її випускники до сучасного тренери збірних національних команд України (В.Осадчій, В.Орел, В.Федоров, А.Архаров, І.Ткаченко та інші).
З підготовки збірних команд України на перших 5-ти Спартакіадах Народів СРСР (1956-1971) тренери шосейників –“ Ю. Гаммерштедт та трековиків Борис Фурсенко розробляють систему підготовки до Спартакіад в умовах України, що забезпечило значні спортивні досягнення на цих змаганнях. Так чемпіонами Спартакіад того часу у гонках на шосе стають –“ Л.Задорожна, А.Захаров, А.Старков; призерами –“ М.Колумбет, М.Курбатов, Т.Ткаченко, Б.Букреєв, Л.Задорожня, В.Черевко, А.Хмеленко, В.Шатунов, М.Розуменко.
Ретельна підготовка та багаторічний змагальний досвід дозволили підготувати українських велосипедистів до стартів вищого рівня.

Напишіть відгук